2 hours ago
Мій світ завжди був швидким. Я кур'єр на мотоциклі. Вітер в обличчя, зміна маршрутів, постійний рух. Я знав місто як свої п'ять пальців. А потім стався той зрадливий дощ, мокрий асфальт і різкий поворот. Перелом ноги та таза. Тепер мій світ — це ліжко в однокімнатній квартирі та вікно, в якому змінюються лише відтінки сірого неба. Перші тижні — це біль, ліки, відчай. А потім прийшла нудьга. Глибока, всепоглинаюча. Я відчував, як мої м'язи, звиклі до напруги, поволі перетворюються на щось безформне. А ще гірше — так само «розпливався» мій розум.
Мій молодший брат, айтішник, намагався мене розважати. Приносив книжки, включав фільми, налаштував планшет. Але я не міг зосередитися. Усе здавалося повільним, нудним, далеким. Одного разу він, знервований моїм станом, сказав: «Знаєш, у мене є знайомий, після аварії теж довго відходив. Він знайшов собі дивний спосіб «тренувати» мозок. Грає в онлайн-покер. Каже, треба швидко приймати рішення, аналізувати. Не для грошей, для процесу». Я посміхнувся: «Ти пропонуєш мені, людині з гіпсом, стати азартним гравцем?». Він пожав плечима: «Я пропоную тобі знайти вавада рабочее зеркало сайта. Подивись. Там є навіть ігри, де треба швидко реагувати. Може, відчуєш щось, крім болю».
Фраза «робоче дзеркало сайта» звучала технічно, це було схоже на інструкцію до приладу. Мене це зацікавило. Коли брат пішов, я взяв планшет. Знайшов. Зареєструвався, як заповнюючи анкету. Отримав бонус. І потрапив у простір, який був повною протилежністю моєї кімнати. Там було яскраво, динамічно, все рухалось. Це не було схоже на повільні фільми. Це був потік.
Я знайшов розділ з іграми на реакцію. «Лабіринт удачі», де треба було вчасно натискати кнопки, щоб м'ячик не впав. «Швидкі карти», де за лічені секунди треба було вирішити, взяти чи не взяти. Мої руки, звиклі швидко працювати з газом та гальмом, тепер лежали безпорадно. Але очі та мозок працювали. Я почав «грати». Це не був азарт. Це був тренінг. Я тренував свою швидкість сприйняття та прийняття рішень. Коли я вигравав маленький раунд у «Лабіринті», я відчував м'язовий спазм задоволення. Неначе проїхав складну ділянку дороги.
А потім я відкрив гру «Гонки на мільйон». Це був слот, але з ідеєю перегонів. Треба було запускати «автомобілі», і вони «змагалися» на віртуальній трасі. Це було смішно та сумно одночасно. Але я занурився. Я почав помічати, що певні «автомобілі» (символи) частіше вигравали на певних «треках» (лініях). Я навіть завів блокнот. Не для виграшу. Для аналізу. Це повертало мені відчуття контролю. Я не міг контролювати своє тіло, але міг аналізувати цю маленьку віртуальну систему.
Одного вечора, коли біль був особливо тупим, я сидів у цій грі. Як завжди, аналізував. І раптом побачив патерн, який раніше не помічав. Я поставив ставку, керуючись цим «відкриттям». І сталося неможливе. Запустився бонусний раунд — сама «траса» розширилася, з'явилися нові рівні, множники злітали вгору. Коли все закінчилося, мій рахунок зріс у кілька десятків разів. Це були реальні гроші. Не мільйони, але сума, за яку можна було купити дорогу мишу з кількома кнопками для брата або замовляти доставку здорової їжі, а не пельмені з супермаркету.
Але гроші були другою річчю. Першою був той самий момент. Миттєве відчуття: «Я зробив це! Я знайшов закономірність! Я переміг!». Це був перший тріумф за довгі місяці. Не над тілом. Над абстрактною системою. Це був сигнал: мій мозг ще живий. Він ще може робити відкриття.
Ці гроші я витратив на реабілітаційний тренажер для ноги. Не найновіший, але б/у в хорошому стані. Тепер, крім вправ, я мав ціль. Я тренував ногу, щоб швидше повернутися до мотоцикла. А ввечері «тренував» мозок, заходячи на сайт. Я більше не бачив там азартні ігри. Я бачив там полігон. Полігон для відновлення своєї швидкості реакції, логіки, інтуїції.
Зараз я знову на мотоциклі. Їжджу обережніше. Але коли трапляється день, коли все валить з рук і відчувається втома, я іноді відкриваю вавада рабочее зеркало сайта. Знаходжу ті самі «Гонки». І роблю кілька спинів. Не для грошей. Для пам'яті. Щоб згадати, що навіть коли весь твій світ — це стеля над ліжком, можна знайти дзеркало, в якому відображатиметься не твоя безпорадність, а твоя здатність знаходити шляхи. Навіть якщо ці шляхи — лише віртуальні траси, намальовані пікселями.
Мій молодший брат, айтішник, намагався мене розважати. Приносив книжки, включав фільми, налаштував планшет. Але я не міг зосередитися. Усе здавалося повільним, нудним, далеким. Одного разу він, знервований моїм станом, сказав: «Знаєш, у мене є знайомий, після аварії теж довго відходив. Він знайшов собі дивний спосіб «тренувати» мозок. Грає в онлайн-покер. Каже, треба швидко приймати рішення, аналізувати. Не для грошей, для процесу». Я посміхнувся: «Ти пропонуєш мені, людині з гіпсом, стати азартним гравцем?». Він пожав плечима: «Я пропоную тобі знайти вавада рабочее зеркало сайта. Подивись. Там є навіть ігри, де треба швидко реагувати. Може, відчуєш щось, крім болю».
Фраза «робоче дзеркало сайта» звучала технічно, це було схоже на інструкцію до приладу. Мене це зацікавило. Коли брат пішов, я взяв планшет. Знайшов. Зареєструвався, як заповнюючи анкету. Отримав бонус. І потрапив у простір, який був повною протилежністю моєї кімнати. Там було яскраво, динамічно, все рухалось. Це не було схоже на повільні фільми. Це був потік.
Я знайшов розділ з іграми на реакцію. «Лабіринт удачі», де треба було вчасно натискати кнопки, щоб м'ячик не впав. «Швидкі карти», де за лічені секунди треба було вирішити, взяти чи не взяти. Мої руки, звиклі швидко працювати з газом та гальмом, тепер лежали безпорадно. Але очі та мозок працювали. Я почав «грати». Це не був азарт. Це був тренінг. Я тренував свою швидкість сприйняття та прийняття рішень. Коли я вигравав маленький раунд у «Лабіринті», я відчував м'язовий спазм задоволення. Неначе проїхав складну ділянку дороги.
А потім я відкрив гру «Гонки на мільйон». Це був слот, але з ідеєю перегонів. Треба було запускати «автомобілі», і вони «змагалися» на віртуальній трасі. Це було смішно та сумно одночасно. Але я занурився. Я почав помічати, що певні «автомобілі» (символи) частіше вигравали на певних «треках» (лініях). Я навіть завів блокнот. Не для виграшу. Для аналізу. Це повертало мені відчуття контролю. Я не міг контролювати своє тіло, але міг аналізувати цю маленьку віртуальну систему.
Одного вечора, коли біль був особливо тупим, я сидів у цій грі. Як завжди, аналізував. І раптом побачив патерн, який раніше не помічав. Я поставив ставку, керуючись цим «відкриттям». І сталося неможливе. Запустився бонусний раунд — сама «траса» розширилася, з'явилися нові рівні, множники злітали вгору. Коли все закінчилося, мій рахунок зріс у кілька десятків разів. Це були реальні гроші. Не мільйони, але сума, за яку можна було купити дорогу мишу з кількома кнопками для брата або замовляти доставку здорової їжі, а не пельмені з супермаркету.
Але гроші були другою річчю. Першою був той самий момент. Миттєве відчуття: «Я зробив це! Я знайшов закономірність! Я переміг!». Це був перший тріумф за довгі місяці. Не над тілом. Над абстрактною системою. Це був сигнал: мій мозг ще живий. Він ще може робити відкриття.
Ці гроші я витратив на реабілітаційний тренажер для ноги. Не найновіший, але б/у в хорошому стані. Тепер, крім вправ, я мав ціль. Я тренував ногу, щоб швидше повернутися до мотоцикла. А ввечері «тренував» мозок, заходячи на сайт. Я більше не бачив там азартні ігри. Я бачив там полігон. Полігон для відновлення своєї швидкості реакції, логіки, інтуїції.
Зараз я знову на мотоциклі. Їжджу обережніше. Але коли трапляється день, коли все валить з рук і відчувається втома, я іноді відкриваю вавада рабочее зеркало сайта. Знаходжу ті самі «Гонки». І роблю кілька спинів. Не для грошей. Для пам'яті. Щоб згадати, що навіть коли весь твій світ — це стеля над ліжком, можна знайти дзеркало, в якому відображатиметься не твоя безпорадність, а твоя здатність знаходити шляхи. Навіть якщо ці шляхи — лише віртуальні траси, намальовані пікселями.